Феодальна роздробленість - це певний етап середньовічного розвитку, який пережили всі європейські держави (за винятком хіба що зовсім невеликих). Цей етап характеризується послабленням центральної монархічної влади з одночасним посиленням васалів короля, ставали повними правителями в своїх периферійних землях.
Передумови та особливості феодальної роздробленості
Феодальна роздробленість як 
термін може бути застосована виключно до європейського континенту часів Середньовіччя з його натуральним господарством, поняттям приватної власності і абсолютно унікальною системою ієрархії та особистої відданості васала сюзерену. Після формування на карті Європи нових стійких держав протягом п`яти століть після падіння Римської імперії і правлячих в них династій замість проблеми варварських протистоянь виникла проблема міжусобиць. Чисельний зростання членів династій привів до природного збільшення королівських нащадків і, відповідно, принців, які претендують на престол. Цей фактор став однією з передумов до дроблення вотчинних наділів. Умовним моментом, коли була "народжена" феодальна роздробленість, називають Верденский договір, коли онуки Карла Великого поділили його імперію на три частини. До речі, саме з цих володінь Карла Лисого та Людовика Німецького згодом сформувалися дві сучасні країни: Франція і Німеччина. Одночасно з таким дробленням 
існував і інший момент: військова міць особистої королівської армії слабшала, і вона вже не могла протистояти всім васалам, кожен з яких до десятого століття обзавівся власними збройними формуваннями. Таким чином, король хоч і був умовно вінцем ієрархічної системи, проте реально держави були розділені між баронами, князями і герцогами на тисячі дрібних самоврядних володінь. Зрозуміло, феодальна роздробленість була природним результатом соціальних та економічних відносин в Західному світі. Згодом саме ця еволюція подарувала Європі унікальні ідеї і відкриття: капіталізм, соціалізм, промисловий переворот, географічні відкриття і багато іншого.
Російські землі в період феодальної роздробленості
Загальноєвропейські процеси X-XVI століть не обійшли стороною і східнослов`янські князівства. Однак на Русі ці тенденції набули особливого характеру, зумовлений місцевими традиціями престолонаслідування і соціально
економічними умовами. Вітчизняна феодальна роздробленість теж була наслідком посилення регіональних знатних родів, які тут називалися боярами. Здобувши значний вплив в своїх князівствах і великі земельні наділи, бояри підтримували місцевих князів, які вважали за краще шукати їх підтримки замість того, щоб зберігати вірність Києву. Не менш вагомою була і проблема протистояння спадкоємців. І якщо в Західній Європі трон переходив від батька до старшого сина, минаючи молодших батьківських братів (Салічний право престолонаслідування), то на Русі існувало так зване Лествіческое право, згідно з яким влада переходила до наступного за старшинством братові, а після його смерті - до ще більш молодшому. Численні сини цих братів підростали, і ситуація все більше заплутувалася, породжуючи ще більшу, ніж в Європі, кількість претендентів на княжий престол і постійні сварки між ними. Першим тривожним дзвіночком став військовий розбрат між синами князя Святослава після його смерті в 972 р У результаті військових дій в 980 р до влади прийшов Володимир, майбутній хреститель Русі. А остаточний розпад держави трапився після правління Мстислава Володимировича, який помер в 1132 році, після чого феодальна роздробленість руських земель тривала аж до об`єднання під керівництвом Москви.
