Біловезька угода стало одним з останніх етапів демонтажу Радянської Росії. Справа в тому, що серед юристів і політологів сьогодні немає єдиної думки про те, який саме подія призвела до розпаду СРСР. Цей процес тривав не один рік і мав ряд найважливіших подій - парад суверенітетів, проголошення незалежності відразу в декількох республіках після серпневого путчу, підписання Біловезьких угод, ратифікація їх республіканськими парламентами і, нарешті, складання Михайлом Горбачовим з себе президентських повноважень 25 грудня 1991 
року.
Передісторія
Друга половина 1980-х років у вітчизняній історії ознаменувалася поступальним рухом до демонтажу Радянського Союзу. Першим кроком стало оголошення політики перебудови. Частина політиків пов`язують початок перебудови з економічними реформами, що почалися в березні 1985 року, частина - з офіційним її проголошенням Михайлом Горбачовим на січневому партійному пленумі в 1987 р Як би там не було, цей курс, спочатку спрямований на демократизацію суспільного життя, децентралізацію влади і подолання застійних тенденцій в економіці і виробництві шляхом введення ринкових свобод, привів до поступового наростання національно орієнтованих тенденцій в республіках і їх підсумкового відокремлення від Москви. Першим серйозним кроком до створення незалежних держав став так званий парад суверенітетів, коли національні суверенітети і готовність до фактичної незалежності були проголошені майже у всіх республіках, починаючи з листопада 1988 року (Естонія) і закінчуючи груднем 1990 року (Киргизія). В цей час стає очевидним прагнення республік до більшої свободи, і для порятунку Союзу М. Горбачовим 3 
грудня 1990 був запропонований проект модернізації СРСР і створення замість нього Союзу Суверенних Держав, який би залишав місце для єдиної федеративної держави, яке разом з тим надавало б широку самостійність союзних республіках. Ця ідея була вельми позитивно прийнята як політиками, так і населенням багатьох союзних держав. На березневому референдумі 1991 року населення дев`яти республік з п`ятнадцяти проголосувало за такий союз. Проект ССД розроблявся протягом весни і літа 1991 року, до його складу повинні були увійти республіки, велика частина населення яких проголосувала за збереження Союзу: Росія, Білорусія, Україна, Казахстан, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Вірменія і Киргизія. Однак оновленому Союзу не судилося втілитися в реальність. Серпневий путч ГКЧП привів до переполоху в багатьох столицях і страху того, що військові можуть захопити владу, танками задавив всі демократичні досягнення перебудови. Результатом цього стало різке проголошення незалежності в Україні, Білорусії, Вірменії, Латвії, Естонії, Азербайджані, Молдові, Узбекистані, Таджикистані і Киргизії вже в серпні-вересні.
створення СНД
Реакцією на ці події стало ще більше пом`якшення і децентралізація 
передбачуваного нового держави. Ця пропозиція була озвучена з парламентської трибуни 5 вересня, проте вже 6 вересня Державна Рада був змушений визнати вихід з складу СРСР Латвії, Литви та Естонії. А переговори між рештою членами так і не привели до згоди з огляду на що змінилися до цього часу настроїв (так, в Україні на референдумі 1 грудня 90% населення всупереч березневим рішенням висловилося вже за повний вихід зі складу Союзу, тим більше що незалежність уже півроку як була проголошена ). 8 грудня 1991 року главами трьох республік (Борисом Єльциним від РРФСР, Станіславом Шушкевичем від Білорусії і Леонідом Кравчуком від України) було підписано Біловезьку угоду, яка ознаменувала припинення існування СРСР і одночасне створення Союзу незалежних держав, яке по суті стало регіональним клубом співдружності. У наступні кілька днів договір був ратифікований національними парламентами, а 25 грудня Михайло Горбачов склав з себе функції президента вже неіснуючої держави.
Біловезька угода і його наслідки
Як вже зазначалося вище, правовий статус цього документа викликає питання у ряду політиків і юристів. Так, наприклад, Біловезька угода згідно 14 статті припиняло на території всіх республік діяльність всіх радянських органів, проте не називало конкретної дати. До того ж на момент цього підписання розпад СРСР вже стався фактично і юридично на національних рівнях, а отже цей документ не мав ніякої сили, а лише констатував, що трапилося і був покликаний завершити процес в цивілізованих рамках.
